Інклюзивна освіта - ГО ЛОО «АМІ

На даний час тема освіти людей з інвалідністю є дуже суттєвою та актуальною. Освіта, є одним з головних чинників культури та духовності людини. Чи можемо ми уявити народного депутата, міністра, керівника установи чи викладача, який би стверджував, що людині з інвалідністю освіта не потрібна?
Все більше серед батьків дітей та студентів з інвалідністю поширюється думка про те, що школи, дитсадки, ВНЗ, незважаючи на численні законодавчі акти щодо впровадження інклюзивної освіти та створення доступності в закладах освіти, є недоступними не тільки в архітектурному плані, а й в психологічному. Батьки говорять, що не відсутність пандусів, а важке сприйняття і «страх» за учня з інвалідністю змушує викладачів, з жахом відноситися до «включення» такої дитини в загально навчальний процес.
На це питання – «Як розірвати замкнуте коло в системі освіти», відповів Всеукраїнський інформаційний семінар «Інвалідність – як соціальна проблема» для викладачів вищих навчальних закладів, який проводився 2-6 травня у Всеукраїнському центрі параолімпійської та дефлімпійської підготовки «Україна», м. Євпаторія.

«Я очень довольна и очень благодарна за приглашение принять участие в семинаре «Інвалідність – як суспільна проблема». Получив алгоритм, как надо добиваться решения проблемы, которая крайне существенна для всех категорий населения, я поняла, что необходимо помогать не только людям с видимыми формами инвалидности, но и научиться понимать людей, имеющих проблемы со здоровьем, которые визуально не заметны, но имеют большие сложности, в том числе, для полноценного получения образования….»
Викладачі ВНЗ отримали перший на Україні модульний курс «Інвалідність і суспільство» — методичний матеріал на 36 годин викладання, який був розроблений в рамках українсько-канадського проекту «Інклюзивна освіта для детей з особливыми потребами в Україні». Даний курс містить незвичайні для викладачів української системи освіти тематики: «Інвалідність як суспільна проблема», «Права людини з інвалідністю», «Вплив існуючих моделей «інвалідності» на формування соціальної політики», «Соціальна інклюзія», «Конвенція ООН про права інвалідів – нові підходи до проблем «інвалідності», «Взаємозв’язок між «доступністю» і забезпеченням прав людини», «Громадянське суспільство, соціальна політика та проблеми «інвалідності», «Принципи доступності», «Лінза інвалідності», ««Доступність», як запорука реалізація права на освіту осіб з інвалідністю», «Засоби технічного забезпечення індивідуальної мобільності осіб з інвалідністю», «Концепція універсального дизайну», «Застосування принципів доступності в повсякденному житті», тощо.
«…Благодаря участию в семинаре, мне стало понятно, что для того, чтобы заработала полноценная система образования для всех, необходимо усилить культуру знаний для педагогов, которые также должны слушать этот спецкурс, а не только студенчество. Потому мое пожелание – разработать подобную систему для образования в целом, ведь для абсолютного большинства педагогов инклюзия в широком смысле слова — это еще не начатый белый лист…».
Саме такої крапки зору, вже після першої теми семінару, дотримувалися учасники заходу – досвідчені фахівці – доценти, професори, кандидати педагогічних наук, навіть, ректор ВНЗ, які залишивши навчальний процес, приїхали навчатися самі. Слід зазначити, всі викладачі вже мали досвід викладання за темами, спрямованими на соціальний захист людей з інвалідністю, а де хто мав і пряме спілкування із студентами з інвалідністю. Деякі викладачі добре розуміли проблематику певних категорій студентів, наприклад, з порушеннями опорно-рухового апарату, слуху, зору, і зовсім важко уявляли проблематику адаптації студентів, які мають скриті види інвалідності. Практично всі учасники, зауважили на тому, що незважаючи на активну позицію та діяльність, багато їх дій залишаються незмінними, заклади – недоступними, а керівництво ВНЗ – неактивним, відносно покращення умов навчання даної групи студентів.

«Вражень дуже багато… У мене, навіть, не було коментарів, лише емоції, здивування.. Я визнаю, що викладачі вже зараз, на початку впроваджування інклюзії, проти прийняття дітей з інвалідністю в навчальні заклади. Вони занепокоєні тим, що будуть отримані директиви, без відпрацьованої системи, а заложниками ситуації стануть діти, їх батьки та самі викладачі. Спочатку необхідно створити експериментальні школи, які напрацювали би методики роботи…. Я питаю – чи є концепція держави, на рівні, вчителя, ректора, міністра – здається — ні. Не має технологій, методик, соціальних характеристик нозологій — це перші перешкоди для створення повноцінної освіти для дітей з інвалідністю. Саме тут, я вперше побачила що роблять НДО. Працюють такі програми, розробляються потужні модулі – цілі наукові праці! Я познайомилася з досвідом громадських організацій — скільки людей витягнуто з біди! Саме Вам потрібно керувати освітою, тому, що даний семінар, модульний курс, чітко доводить – інклюзивне навчання, це не тільки доступне навчання для дітей з інвалідністю, це, створення доступного навчання для всіх. Я вважаю, що навчання на даному курсі допоможе організувати процес без втрати, без травм. Безболісно…»

Роль модераторів — лідерів громадських організацій інвалідів була високо оцінена учасниками семінару, багато з яких вперше мали можливість працювати із професіоналами НДО в сфері освіти. Модератори семінару — учасники україно-канадського проекту: Лариса Байда, начальник відділу організаційно-правової роботи Національної Асамблеї інвалідів України (НАІУ), Ярослав Грибальський, координатор програми НАІУ «Безбарєрна Україна» та Володимир Азін, провідний спеціаліст НАІУ (Ярослав Грибальський та Володимир Азін — модератори, які пересуваються на візках) на думку викладачів ВНЗ стали прикладом успішної моделі інтеграційного викладання, яке надзвичайно ефективно сприймається аудиторією та є європейським підходом до вирішення поставлених завдань проблематики в цілому.

Лекції доступності та універсального дизайну були продовженні практичним заняттям в реабілітаційному корпусі, де викладачі мали можливість відчути себе у візку, людиною, яка не бачить чи не чує (учасники одягали пов’язки). Викладачі долали архітектурні перешкоди, вчилися орієнтуватися в невідомому, без допомоги очей, просторі та спробувати зрозуміти оточуючих, не чуючи.
«По — перше хочу подякувати за все! Сподобалося багато, особливо вразила тема доступності та універсального дизайну. В мене наче відкрилися очі на речі, які були поряд, але не відкриті для мене та моїх колег. Я зрозуміла, якщо концепція не існує у викладача, ректора, президента щодо універсального дизайну, то не буде нічого. Є шляхи які ми повинні використовувати більше активно, і це не потребує багато грошів… Система освіти – не системно на це дивиться. Багато речей не розуміють вищі органи освіти. Я дивлюсь колегам, які на візках, у очі, і бачу можливості чудової співпраці, навіть, зараз я розумію, що без цієї співпраці не можна досягти тих цілей, які ставить інклюзивна освіта, тобто – надзвичайно ефективна демократизація суспільства через громадянські утворення і краща демонстрація – наш семінар. На мій погляд дуже важливо підтримати ідею, яка є – створення різних рад (доступності, інклюзії) при університетах, підтягнути державні служби для їх кращого усвідомлення та співпраці».
«Большое спасибо за приглашение нашего учебного заведения, которое имеет огромные территории, к участию в семинаре. Сейчас я в полной мере понимаю насколько все у нас в учебном заведении не доступно и не приспособлено, как эта недоступность ограничивает наших студентов с инвалидностью. Здесь я получила колоссальную информацию, просто бесценную. Теперь я должна все отразить и донести до других преподавателей. К сожалению, меня не понимают мои коллеги. Очень хотелось бы, чтобы сюда приехали те педагоги, которые говорят – «Что это за глупость!»
«Лариса Юрьевна перевернула мировоззрение. Я поняла, что благодаря лидерам на местах, привлечению НДО в эти программы, мы можем много сделать. Большое спасибо Национальной Ассамблеи инвалидов Украины и Канадскому центру неповносправності за эту большую, трудную работу, в результате которой мы взяли очень много».
«Блок инклюзии остался и в голове, и в душе. Хочу поклониться тренерам, которые передвигаются на инвалидных колясках, где у них берутся силы на преодоление внешних и внутренних барьеров… Когда мы приедем и выйдем на работу, наши конкретные шаги – это обязательная реализация всего услышанного, понятого, ибо иначе мы уже просто не сможем».

«Огромная благодарность всем модераторам, Ларисе Юрьевне, оргкомитету, за подготовленный и поданный материал! Я ко всему отнеслась с душой. Буду руководствоваться лекциями. Действительно, проблема людей с инвалидностью, к которым я хочу научиться относиться на равных – это, безусловно, проблема общества. Очень, очень нужны эти тренинги, семинары, которые помогают сформировать правильное отношение в обществе, в данном случае в среде педагогов».
«Зараз я гадаю про те, як нам розробити методику для того щоб нас почули, передусім, керівники ВНЗ. Я дуже вдячна за матеріал і думаю: «Як найкраще подати даний матеріал слухачам».

«В мене є час щоб достукатися до ректоратів для організації курсів підвищення кваліфікації. Надзвичайно важливо організувати аудит доступності ВНЗ. Даний семінар мені допоміг зрозуміти не тільки те, що можна зробити для студентів з інвалідністю — в мене батьки з інвалідністю і я вже бачу, що можу знайти ричаги для організації їм більше активного, цікавого життя, за межами квартири. Зараз я аналізую і розумію, що в моєму місті, яке має обласний статус, надзвичайно мало переходів, пандусів, світлофорів. Ви відкрили всі проблеми так, що ми прочули їх наче на собі, я зрозуміла, що людина з інвалідністю — це людина, а потім вже з інвалідністю».
В останній день семінару я почула від викладачів наступну думку про те, що надзвичайно дивним є той факт, що безліч існуючих законів державних, міжнародних, які стверджують необхідність та право дитини чи молодої людини з інвалідністю на освіту, по своєму впливу є мізерними, а ніж суб’єктивні розмірковування громадян, які наділені різними формами впливу на ситуацію. Керують стереотипи, а не закони, нанівець зводячи право людей з інвалідністю на отримання повноцінної освіти в колі друзів, в класі, в розумінні своєї проблеми однокласниками, яка від цього стає значно меншою в плані психологічному. І єдиною можливістю змінити ситуації учасники вважають просвітницьку роботу серед студентів, всіх без винятку освітян, батьківських комітетів що й зможе донести запропонований модульний курс «Інвалідність та суспільство».
«Я щаслива тим, що потрапила на цей семінар, бо, здається, за ці п’ять днів отримала той досвід та знання, які шукала усюди – в Інтернеті, серед бесід із знайомими викладачами, серед наукових освітніх видань… Я завжди прагнула до того, щоб через свої лекції достукатися до юного покоління та пробудити в ньому гарні почуття до людей, яким потрібна допомога. Вважаючи це своєю місією, я іноді відчувала нерозуміння не тільки від студентів, але від деяких представників педагогічного складу, тільки від них — більше байдужість та роздратованість. Але, в тому й річ, що в лекціях теоретично складалася система допомоги цій категорії людей з інвалідністю, а ні як не їх інклюзія у громадськість, наприклад, до освіти. Я побувала на Всеукраїнському інформаційному семінарі «Інвалідність – як соціальна проблема» і зрозуміла, що моє прагнення «розбудити» оточуючих це не тільки покликання, а, що важливіше, мій обов’язок, як викладача. Теми: «Конвенція ООН про права інвалідів – нові підходи до проблем «інвалідності», «Інвалідність – як суспільна проблема», «Доступність», як запорука реалізація права на освіту осіб з інвалідністю» зовсім перевернули мою уяву про те, як потрібно викладати, і які робити наголоси. Дійсно, модульний курс «Інвалідність і суспільство» — це скриня європейського досвіду, інновацій, ідей, який може змусити нашу систему поглянути на інклюзію не через призму стереотипів та застарілих принципів, а зовсім з іншого боку. Я спілкуюсь з викладачами з різних областей України і незважаючи на те, що пройшов місяць після семінару, відчуваю скільки ідей та планів продовжують народжуватися у мене та моїх колег, стосовно навчання оточуючих ідеям інклюзії. Я дуже вдячна Вам!».
Тетяна Баранцова, Представник НАІУ в Луганському регіоні