….І я говорю не мовчати…. Так…Я відчула страшенний психологічний тиск та травлю, що не є секретом для багатьох.
4:20, субота,
5 грудня 2010,
зайшло на мою електронку:
«… вибачте, що пишу цього емоційного листа! Відчуваю велику потребу. Вчора на жіночому форумі, я за кожний виступ хотіла подякувати жінкам, обняти, бо все знайомо мені. Наче про мене.
Завдяки КОВІДУ і я опанувала той ZOOM…
Я цілими днями слухаю семінари, вебінари, лекції, це допомагає переключитися та не скиснути вдома. Я наче не сама. На цей форум жінок зайшла, дякуючи знайомій. Виступати я не збиралася, просто зайшла послухати.
Але є те, що мене зачепило відразу – це той помаранчевий колір на банері 16 ДНІВ ПРОТИ НАСИЛЬСТВА.
І перші слова Тетяни, про насильство фізичне та психологічне до жінок з інвалідністю…. Ці слова охопили мене спогадами та потрапили до самої душі… А я ж їх ховала стільки років! Я ж сама від себе їх ховала в своїй душі, щоб забути та якось жити далі.
Я ВПЕРШЕ відверто почула про те, що жінка з інвалідністю не захищена від психологічного насильства, що це проблема, яка виявилася горем не тільки мого життя.
Раніше говорили – ПОКАЖІ СИНЦІ – ВСЕ ІНШЕ ТВОЇ ВИГАДКИ.
І коли ця жіночка говорила про психологічне насильство, яке сама переживає зараз, мені хотілося просто стати поряд з нею, і благати людей бути милосердними, бо ніхто не має права знищувати ВІРУ інших людей…»
————————
Цей лист я отримала на свою електронну пошту о 4.00 ранку.
Я побачила його, бо вже працювала над статтею. Виявляється, що учасниця форуму, яка вчора всі п’ять годин була з нами, відчуває теж, що і я зараз.
Так у 4 ранку я почула історію, одну з тисяч, які відбуваються поряд. Історію про те, як НАСИЛЬСТВО вийшло за межі страшного СЛОВА, перетворилося в дії.
Навіть, змінивши ім’я, моя співрозмовниця не погодилася розповісти в статті про те, що пережила, і що зруйнувало її жіночу та професійну долю.
Вона плакала і плакала я.
Бо, розуміла, що серед моїх близьких подруг, знайомих, вкрай мало тих дівчат, хто не відчув психологічний тиск, і наче бачу тих, хто стикнувся з насильством, булінгом, віч — на — віч.
—————
Як же ми можемо протидіяти цим проявам насильства, коли саме слово викликає тривогу, не говорячи про дії?
Мабуть перше – якщо можна, то НЕ МОВЧАТИ.
Але як?
Якщо не можеш говорити? Не можеш висловитися?
Не маєш можливості втекти?
Не знаєш куди втекти?
Не маєш сил, коштів, не бачиш куди йти, не маєш інформації, маєш фізичну біль, потребу в догляді.
Не маєш захисту.
Відчай.
Я ПООБІЦЯЛА ЇЙ, ЯК І ВЧОРА УЧАСНИЦЯМ, ЩО ПО КОЖНІЙ ТЕМІ, ЯКІ МИ ПРОГОВОРИЛИ – МИ БУДЕМО ПРАЦЮВАТИ ДАЛІ, З ПІДТРИМКОЮ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА УСТАНОВ, ЯКІ НЕБАЙДУЖІ ДО ЗАХИСТУ ПРАВ ЖІНОК З ІНВАЛІДНІСТЮ.
____________________________
Як щодо психологічного насильства.
Мені здається, що психологічне насильство, як отруйний газ — його проявів багато, і його не можна ідентифікувати візуально, але воно приводить до отруєння, і, навіть, до загибелі.
Психологічне насильство підступне.
….. — Дайте ФАКТИ — синці, докази на папері, прізвище, що говорили саме про тебе, саме для тебе….
…. Покажіть де ви бачите той отруйний газ? Де він? Не має зафіксовано візуально? Тож не має нічого….
______________________
Психологічне насильство існує не тільки в родині. НІ.
Саме жінки, мами, розповідають про психологічне знущання в соціальних установах, при отриманні довідок, при проходженні МСЕК, в навчальних закладах дитини.
Так…В навчальних закладах, мама відчуває психологічний тиск, в боротьбі за інклюзивні програми для своєї дитини в школі, які прописані в довідці ІРЦ.
Чи не є психологічним насильством, коли дівчина намагається отримати довідки по догляду, а в управлінні соціального захисту з нею начебто граються «Хто в будинку господар?». Її не має кому захистити, вона сама катається за 30 км на скутері туди-сюди не тільки за тим, щоб все ж таки вибороти свої права, а й за тим, щоб не зламатися особисто.
Жіночка з інвалідністю, мама двох діток отримала психотравму, бо її попередили про скорочення після декрету.
Її посаду було скорочено едину.
———————————-
І, врешті — решт…. Психологічне насильство, яке стало таким популярним в соціальній мережі. Безкарним та нормальним.
Не зважаючи на те, що правозахисні організації докладають безліч зусиль для захисту прав людини — лідерки ГО під час нашого форуму висвітили факт психологічного насильства, про який мало хто говорить:
як трапляється, що страшні випадки коли психологічне насильство, булінг, як приручений алігатор, проживає, в самому серці правозахисної організації? Чи не страшно, коли дресирувальником того алігатора виступає правозахисник?!
І я говорю собі НЕ МОВЧАТИ….. Так.
Я відчула страшенний психологічний тиск та травлю, що не секретом для багатьох.
В соціальній мережі, яка є відкритою для всіх.
І це вже стосується моєї дитини та родини, і наносить психологічну травму.
Чергову в нашому житті.
Якби ж то не з боку тих, хто говорить про СПРИЯННЯ КОНСТРУКТИВУ, ЕТИЦІ, СПІВПРАЦІ, МИРУ В СЕРЕДІ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА.
Що ж відбувається?
__________
На закінчення.
В 2012 році з командою ПРООН та колег правозахисників я відвідала Управління Верховного комісара ООН з прав людини в Женеві.
Я отримала найкраще навчання в своєму житті.
Що я відчула?
ВІРУ В ПРАВО. БЕЗУМОВНУ ВІРУ В ПРАВО.
І БЕЗУМОВНУ ПОВАГУ ДО ЛЮДИНИ.
Якщо є помилки? Будемо виправляти разом.
Якщо є проблеми – будемо спільно шукати рішення.
Якщо я не бачу – ми доможемо побачити.
Якщо я не чую – ми доможемо почути.
Якщо я не розумію – ми доможемо зрозуміти.
Людина з інвалідністю – частина людського різноманіття, тільки необхідно ще враховувати особливості притаманні жінкам, особливостям психологічним та фізіологічним.
Як і дітям, як і чоловікам.
ПРАВО – ЦЕ НЕ М’ЯЧ…
Кожний з нас має ЄДИНИЙ ШАНС ніколи не відчути на собі побутове, соціальне, психологічне насильство, ЛИШЕ В ПРОТИСТОЯННІ ЙОМУ ТА У ВІДНОВЛЕННІ КУЛЬТУРИ ПОВАГИ ДО КОЖНОЇ ЛЮДИНИ.
English version https://ami-cxid.org/precondition-for-the-review-of-the-all-ukrainian-forum/