Тетяна Баранцова, Луганськ — Луганська область — Київ,
Московський університет мистецтв — відділення образотворчого мистецтва — спеціальність — художник,
Київський Національний Університет Культури та мистецтв — кафедра соціології — спеціальність соціолог культури,
Університет менеджменту освіти Національної Академії педагогічних наук України — кафедра педагогіки та адміністрування —
спеціальність — педагогіка Вищої школи
представник Національної Асамблеї людей з інвалідністю України в Луганській області
Директорка КУ ЛО Центр соціокультурної адаптації молоді з ОФМ, голова правління ЛОМГО "АМІ-Схід",
голова Ради НУО людей з ОФМ та їх родин ВПО зі Сходу України
До червня 2014 року викладала в Луганському Національному університеті імені Тараса Шевченко.
Голова оргкомітету Першого Міжнародного Форуму "Жінка з Інвалідністю — Міфи та реальність" .
Керівник проектів "Покращення доступу жінок з інвалідністю до послуг планування сім'ї та репродуктивного здоров'я" в рамках проекту "Здоров'я жінок України", "Покращення доступу жінок з інвалідністю – вимушених переселенців з Луганської та Донецької областей до послуг планування сім’ї та збереження репродуктивного здоров’я», "Захист прав жінок з інвалідністю".
****
Всі думки пронесені через резолюцію разом з моїми подругами — лідерками.
Але для меня лідерство має особливе значення….
Це може бути не тільки керівництво НУО чи активне громадське життя.
Це не тільки — досягнення в мистецтві, спорті, в науці — хоча — це надзвичайно непросто та важливо.
Для мне лідерство жінки з інвалідністю — є не менше важливим коли вона підтримує себе та свою родину у важких ситуаціях і, можливо, крім цієї маленької родини, ніхто не знає і не згадує про НЕЇ, але… ВОНА є лідеркою в житті.
Маючи обмеження не здаватися, посміхатися, ростити дитину, малювати картини, співати, піклуватися про стареньких батьків, навчати дітей…
Вона є лідеркою коли не перестає вірити і відстоює свої права на кожному кроці свого життя, і в надважких ситуаціях, в тому числі, в ситуації ризику та надзвичайної катастрофи.
Мене турбують жінки та дівчата, які не мають можливості заявити про себе, звернутися по допомогу, відчувають неповагу, що ще більше погіршується від обмежень… Жінки та дівчата, які не мають фізичної чи психологічної можливості захистити себе, свою дитину.
Я вже просто не можу мовчати, коли жінка з кровотечею не може потрапити у жіночу консультацію, ненормативний пандус біля якої сверху до низу засипаний снігом, і до дверів — сходи — і помічники — сторонні люди, жахаються , не знаючи, як допомогти по цим слизьких сходах. І, навіть, потрапивши до консультації, вона має купу труднощів з розумінням та тією ж архітектурної доступністю та необладнаними кабінетами. А для жінки із сільської місцевості це, взагалі не можливо, доїхати до консультації. Тоді навіщо стільки років праці, громадської роботи, сил, якщо відбувається таке приниження жіночої та людсткої гідності?
То ж, ми — керівники НУО, лідерки НУО, або лідерки в родині, лідерки у своїх прогненнях, вже маємо надзвичайний досвід громадської діяльності чи особистих досягнень, ми маємо розуміння та повагу одна одної.
Ми маємо допомогти жінкам та дівчатам говорити, висловлюватися, рухатися разом з нами, відчути себе лідеркою… бо смисл цього слова набагато ширший ніж здається.
Ми маємо ставати сильнішими, згуртовуватися, щоб впливати на владні рішення та відстоювати свої права.
